Коли сонечко сховалося за горизонт, маленька дівчинка Оленка стояла біля вікна і дивилася на нічне небо. Зірки тихо мерехтіли, а місяць світив м’яким світлом, ніби запрошував у світ казок.

Оленка любила вечори, але іноді темрява здавалася трохи загадковою. Тому вона взяла свою улюблену іграшку і тихенько прошепотіла:

— Добраніч, світе…

Раптом Оленка помітила маленький вогник, який тихо світився біля підвіконня. Це був крихітний світлячок.

Він світив так ніжно, ніби маленький ліхтарик.

— Я загубився… — прошепотів світлячок.

Дівчинка обережно простягнула долоньку.

— Не хвилюйся, я допоможу тобі знайти дорогу.

Оленка уявила, як вони разом вирушають у чарівну подорож. Місяць освітлював дорогу, а ніч була тихою і спокійною.

Дерева ніби шепотіли казки, а квіти тихо схилялися до сну.

Світлячок світив дедалі яскравіше.

На старому дереві сиділа добра сова, яка знала всі нічні таємниці.

— Світлячки живуть біля квітів, де багато тепла і спокою, — сказала вона.

Оленка подякувала сові і продовжила свою уявну подорож.

Нарешті вони побачили чарівну галявину, де літало багато світлячків. Вони світили, немов маленькі зірочки.

Світлячок радісно закружляв у повітрі.

— Дякую, що допомогла мені, — прошепотів він.

Оленка усміхнулася.

Дівчинка повернулася у своє ліжко, вкрилася ковдрою і подивилася на місяць.

Тепер ніч здавалася доброю і спокійною.

Оленка заплющила очі і тихо заснула, знаючи: навіть у темряві завжди є світло.

Добраніч 🌙